Контактный телефон: +38 067-612-03-52

4 види брехні матері, яка не любить

on 06 ноября 2018
детские травмы

У нашій культурі мама вважається “нормальною”, поки не завдає фізичних травм дитині,  матері, які не люблять, не несуть відповідальності за свої слова, поки їхні діти нагодовані, одягнені та мають дах над головою. Але ж навіть дитячі будинки дають це дитині, хіба не так?

Рани від слів

В рамках нашої культури ми схильні применшувати вплив слів матерів (і батьків), що зранюють, але зараз я б хотіла поговорити про цю проблему трохи з іншої перспективи – не стільки про конкретно сказані слова, скільки про те, що з них іде.

Що ж за уроки про світ і про те, як він влаштований викладає  мати, яка не любить? Для початку давайте згадаємо, скільки підлітків покінчило життя самогубством, перш ніж суспільство звернуло серйозну увагу на підліткове цькування, яке довгий час вважалося неприємним, але “нормальним” явищем, мовляв, всі діти через це проходять. Міфологія навколо материнства – міфи про те, що материнська любов інстинктивна, що всі матері люблять своїх дітей, що материнська любов завжди безумовна – не дають нам вільно і відкрито говорити про те, як багато жінок залишаються з незадоволеними емоційними потребами в дитинстві та скільки ран отримують.

Ми ігноруємо емоційну шкоду, завдану дитині принизливими словами, словами, які змушують її відчувати себе неадекватною, нелюбою, незначущою – хоча вже навіть наука довела, що рани від слів не настільки ж травмувальні, як фізичні рани, але і слід від них тягнеться набагато далі.

Вербальна агресія в прямому сенсі змінює структуру мозку, що розвивається.

Батьки керують маленьким світом, в якому донька росте від немовляти до дитинства; умови цього світу створені батьками, саме вони вирішують з ким, як, коли і скільки буде спілкуватися дитина. Донька не тільки покладається на любов і підтримку своєї матері, в цьому маленькому світі вона вбирає “істини” про те, як влаштовані стосунки у великому світі.

Я склала перелік цих, так званих, “істин” (певні з них я пам’ятаю зі свого дитинства) і шкоду, яку вони завдають психіці дочки.

1. Любов треба заслужити.

Дочки  матерів, які не люблять, описували стратегії, які використовували, щоб буквально вирвати собі любов – приносити додому гарні оцінки, займатися додатковими справами по господарству, намагатися ніяк не засмучувати матір – але цього завжди було мало. З цього вони вивчили гіркий урок, що ж таке любов і як її отримати: її можна придбати за допомогою якоїсь магічної формули, яку їм ніяк не вдається дізнатися, любов ніколи не дається задарма і що у них чогось весь час не вистачає, вони недостатньо гарні, щоб цю любов виправдати.

Щось схоже відчувають і діти, які виросли з братами або сестрами, яким більше діставалося материнської уваги. Зазвичай такі діти в дорослому віці не довіряють тим, хто любить їх просто так, без будь-яких умов; і замість того, щоб наповнювати їх життя радістю, безумовна любов наповнює їх тривогою, вони постійно живуть в очікуванні підступу.

2. Існують погані діти (і ти одна з них)

Всі діти роблять помилки – втрачають і ламають речі, порушують правила, щось роблять не так, але  матері, які не люблять, звинувачують у всьому не поведінку дитини, а її суть. Ваза була розбита не тому, що на вулиці було волого і вона вислизнула з рук дочки, а тому що вона тупа, незграбна і безвідповідальна. Її новий червоний светр зник з полиці шафи і це доказ її невдячності, неохайності і того, що вона не заслуговує всіх цих красивих речей. Кожен промах стає особистою помилкою і сприймається, як наслідок марності дочки. Ці слова автоматично засвоюються і стають внутрішнім критиком дитини, підсвідомим хором, який постійно нагадує їй, що вона нічого не варта і не заслуговує щастя.

3. За дітьми потрібно доглядати, а не слухати їх

Це твердження не тільки підкреслює владу матері, але і транслює ідею про те, що почуття і думки дочки не варті того, щоб сприймати їх серйозно. Це послання часто виражається через “мені не цікаво, що ти про все це думаєш” або “те, що ти відчуваєш – це неправильно”. Такі слова дуже швидко змушують дочку не довіряти собі й своїм сприйняттям того, що відбувається. Багато дочок – і я вважаю, що я одна з них – знають, що щось не так і вони так хвилюються, що сходять з розуму. Стають впевненими в тому, що те, що вони чують і відчувають, не існує в реальності. Цей тип внутрішнього конфлікту, що народжується з протилежного тому, що робить  мати, яка любить, намагаючись визнавати почуття своєї дитини, є дуже деструктивним. А так, як він автоматично засвоюється дочкою і стає неусвідомлюваним способом мислення про себе, його дуже важко “перевчити”.

4. Великі дівчатка не плачуть

Сором – найбрудніша зброя  матері, яка не любить, і на жаль, саме її вони полюбляють застосовувати легко і часто. Приниження дитини цим способом, змушуючи її соромитися своїх почуттів і вразливості – особливий вид насилля, і дочка може у відповідь на це обірвати зв’язок зі своїми почуттями, щоб переконати себе, що вона не тільки велика дівчинка, а й хороша. Дочки, у яких порушені стосунки з їжею або наявна інша саморуйнівна поведінка, наприклад, нанесення собі порізів, часто говорять, що в дитинстві їм доводилося ховати свої почуття “під землею”, щоб уникнути знущань і принижень з боку матері чи братів і сестер.

Ідея про те, що деякі матері можуть бути тиранами, суперечить всім міфам про материнство і материнську любов, але це не означає, що такого не може бути.

автор: Юлія Лапіна

Источник: http://www.tutkatamka.com.ua/nathnennya/psihologiya/4-vidi-brexni-materi-yaka-ne-lyubit/?fbclid=IwAR2jNPCWi1hpYOE84XRGTeO6QBQM1eqdN5VgOvHs4w2BEtuUTtJ0_HivJ00

Наверх