Психоаналітик Отто Кернберг, фахівець світового рівня в дослідженнях прикордонних та нарцисичних розладів, агресії та деструктивності, творець сучасної психоаналітичної теорії особистості, ближче до 70 років змінив вектор дослідження — і звернувся до питань любові та сексуальності. У своїй книзі «Ставлення кохання: Норма і патологія» він виділив 9 ознак зрілого кохання.

Нам важливо не лише те, що поєднує нас із партнером, а й його індивідуальний життєвий «малюнок» — із досягненнями та невдачами. Це можливо, коли ми бачимо в іншій людині окрему особу, а не наше продовження чи «дзеркало». Тоді ми здатні щиро цікавитись тим, що в нього відбувається, — без настанов, критики та заздрощів.

Ми чесні з партнером, у тому числі можемо визнати помилки, відкрито проговорити конфлікт чи незручні емоції, готові йти на поступки. Це взаємний процес, і він можливий лише у безпечному просторі. Формуючи його поступово, а саме показуючи один одному, що ми обидва — люди з вадами та іноді помиляємось, ми допомагаємо базовій довірі зростати.

Визнати неправоту та вибачитися, якщо слова чи вчинок завдали партнеру біль, — непросто. Коли ми просимо вибачення, доводиться припускати, що ми опинилися в чомусь гірше, ніж уявляли. Це вимагає неприємної внутрішньої роботи та відвертого визнання, що «я можу бути не правий». Але складну роботу робить і той, хто прощає: для цього потрібно вміти емоційно зрозуміти та прийняти іншого.

Ми вдячні партнерові за те, що його любимо. Це можливо, якщо дивитися на кохання не як на те, що забирає сили та ресурси, а як на те, що їх дає. І тоді, вкладаючись у відносини, інвестуючи свою енергію в іншого, ми й самі стаємо багатшими та повнішими.

Наші системи цінностей із партнером — близькі. Ми поділяємо схожі уявлення про добро і зло, про принципи та мораль — словом, дотримуємося спільних ідеалів. Але при цьому ми можемо мати різні погляди на якесь конкретне питання; нам не обов’язково у всьому погоджуватися. Так кожен з нас зберігає ідентичність і не зливається з партнером в одне ціле.

Буває так, що ми дуже хочемо стосунків, але боїмося бути «поглиненими», втратити себе, розчинитись у партнері. Зріла любов — це, зокрема, глибока потреба в іншому, а ще — визнання своєї вразливості і навіть залежності від неї.

Під час конфліктів зріла залежність перевіряється на міцність і саме завдяки їй можемо зберегти зв’язок, а не зруйнувати. За умови, що ми готові прощати та йти назустріч, справедливо розподіляти обов’язки у парі, шукати точки дотику, а не протиріччя. Зріле кохання — це баланс між потребою в іншому та своєю автономією.

Отто Кернберг писав: «Я впевнений, що сексуальна пристрасть не може бути прирівняна стану екстазу в юнацькому віці. Це тонке, глибоке, самокритичне усвідомлення любові до іншої людини разом з ясним розумінням таємниці окремості іншої людини.

Дуже важлива сторона суб’єктивного переживання пристрасті на всіх рівнях – вихід за межі власного Я та злиття з іншим. Зріле переживання злиття відрізняється від регресивної сполуки, в якій немає різниці між своїм Я і Я іншого. Зріла сексуальна пристрасть – це синхронне переживання з’єднання і водночас підтримка своєї окремої ідентичності».

Зріле кохання позбавлене ілюзій. Ми не чекаємо і не вимагаємо, що партнер любитиме нас так само, як ми його. Адже ми усвідомлюємо, що почуття партнера є індивідуальними і те, як він їх виявляє — теж. Крім того, у парі є місце амбівалентності — любові та агресії, ніжності та ревнощів. І між ними дотримується рівновага.

9. Кохання та скорбота

Якщо партнер йде чи вмирає, ми переживаємо досвід втрати і усвідомлюємо, яке місце коханий посідав у нашому житті. Лише після того, як ми пронесемо любов крізь скорботу і зробимо роботу горя, вийде прийняти нову грань любові, у тому числі до іншого партнера, без почуття провини.

Автор: Ольга Кравцова